ГоловнаПро насКерівний складКолегіяПідпорядковані організаціїДоступ до публічної інформаціїГромадська приймальня
Всі новини

Навіщо збурюють інтерес до каламутної води

19.08.2014

Завжди, коли бачу в одному із сіл Київської області ставок, згадую гасло часів початку приватизації. Тоді нас закликали шукати ефективного власника. Один з них «прихопив» господарство, а з ним і ставок. Про господарство лишалася тільки пам’ять. А ставок обгородили, перекривши доступ селянам до води. Звісно, законом це заборонено. Але злющі собаки постійно нагадують, хто в селі господар…
Так не лише в одному селі. За останні двадцять років біль- шість водойм використовують для отримання прибутку силь- ним світу цього. І лише ті, що перебувають в управлінні Державного агентства водних ресурсів, служать суспільству. Держводагентство — єдина організація, що зберегла, підтримує та оновлює своє господарство. Окреме місце займає в ньому Каховський магістральний канал. Він комплексний за своїм призначенням, оскільки забезпечує подачу води не лише для зрошення, а також для питних потреб Херсонської та Запорізької областей.
Останнім часом з’явилися люди, які пропонують внести зміни в управління каналом шляхом його акціонування. Така пропозиція вноситься нібито від імені аграріїв. Останні це заперечують, оскільки, на їхню думку, ініціатори «в дугу в’ються, а в кишеню лізуть».
Для наступу на канал ласі на чужі ковбаси вибрали вигідний для них момент. Держказначейство заморожує зароблені підприємством кошти, через що те не може вчасно розрахуватись за електроенергію. От майбутні «ефективні власники» й накинулись на канал, як на горох при дорозі, бажаючи наскубти для себе якнайбільше. При цьому, звісно, обіцяють золоті гори, які принесуть інвестори.
Тож сільгоспвиробники, навчені гірким досвідом попередніх років, уже вірять не чужим речам, а власним очам. Поки не подолано корупцію, вважають вони, займати державне підприємство, яке успішно працює, не доцільно. Якщо машину загнали в болото, то для її порятунку слід не двигун викидати, а витягувати цілою з багна.
Якщо ж зарубіжний інвестор вкладе у канал певну суму, що буде? Він контролюватиме стратегічне підприємство, а разом землю і людей, які залежать від роботи каналу. Тобто національна безпека на цій території не контролюватиметься. Зважаючи на ситуацію із землею, промисловістю, енергопостачанням, нам треба ще одна проблема?
Зважмо, Держводагентство постійно фінансує управління каналом. Зокрема, 2013 року було виділено 33 мільйони гривень. Водночас це й вкладання у розвиток зрошення. Без нього сільське господарство Херсонської області не розвиватиметься. А працювати там є над чим, адже поливається з каналу трохи більше половини зрошуваних земель. Тому працювати треба не для закаламучування води, а над відновленням мереж у селах. І якщо хтось хоче допомогти фінансово
каналу, то це можна зробити саме через відновлення мережі зрошення. Тоді насоси зможуть працювати системно, а це дозволить в рази скоротити витрати електроенергії .
Якщо ж втілити в життя пропозиції реорганізаторів, то порушиться технологічна цілісність водогосподарсько-меліоративного комплексу, оскільки канал забезпечує не лише полив, а й комунальні та промислові потреби двох областей.
Буде втрачено державний підхід щодо формування вартості послуг з подачі води. Сьогодні в зоні дії каналу вартість послуг з подачі води на полив становить близько 50-60 коп./куб.м. Для покриття повних витрат на утримання каналу та оплату електроенергії сільськогосподарський виробник повинен сплачувати не менше 1,2-1,5 грн/куб.м. Такий рівень плати призведе до скорочення поливних площ.
Виникає загроза втрати державного майна (близько 2 млрд. гривень) в Херсонській області, оскільки пропонується брати кредити під заставу майна водогосподарських організацій, а також втрата державного контролю за розвитком зрошуваних земель та захистом населених пунктів від шкідливої дії вод.
Розумні люди реформують те, що погано працює. В цьому випадку проблеми, які виникають в системі Державного агентства водних ресурсів, привнесені. Аби їх розв’язати, має бути комплексний підхід з урахуванням завдань державної безпеки. Затримки коштів в Держказначействі — не вина, а біда меліораторів. І коли мова йде про оцінку їхньої роботи, слід виходити з того, що система працює, здатна розвиватись і удосконалюватись. Попри всі труднощі, вона забезпечує державний інтерес і може підтримувати стратегію розвитку. Той, хто пропонує реорганізацію, думає про власний інтерес. Діюча система забезпечує загальнонаціональний. Роль меліораторів в ньому постійно зростатиме. Вода уже стала стратегічним продуктом. Спеціалісти підрахували, що температура повітря в Україні за останні 25 років підвищилась на два градуси. Проблема питної води, зрошення (в чому ми цього року вже переконались) загострюватиметься. Тому маємо її каламутити на догоду тим, хто прагне збирати голими руками рибу, що задихається. Чи хочуть нею бути залежні від роботи каналу?

Микола ПЕТРУШЕНКО, газета «Урядовий кур’єр» №149 від 16 серпня 2014 року