ГоловнаПро насКерівний складКолегіяПідпорядковані організаціїДоступ до публічної інформаціїГромадська приймальня
Всі новини

Керувати – значить брати відповідальність на себе

21.03.2014

Щоб усвідомити, наскільки важливу професію обрала справою свого життя ця людина, варто пригадати минулий сільськогосподарський рік. Літня спека безжально спалювала посіви ранніх зернових, позбавляючи колос можливості налитися зерном. На богарних масивах розжарена палючим сонцем земля репалася, утворюючи глибокі тріщини-рани. Скільки розчарувань, змарнованої праці і коштів, скільки збитків!
У той же час радував очі золотий добірний колос на поливних посівах. По 60-70 центнерів зерна з гектара намолочували наші хлібороби на зрошуваних полях. Врожай врятувала дніпровська вода.

Наші читачі вже, напевне, здогадалися, що герой сьогоднішньої публікації – професійний меліоратор начальник Новотроїцького управління водного господарства Сергій Васильович Кравчук.
Що й казати, прізвище у нашого начальника Новотроїцького управління водного господарства знатне. Таке ж має перший Президент незалежної України. Однак запитайте у мешканців району хто такий Кравчук: дев’ять із десяти насамперед згадають саме Сергія Васильовича.
Трудовий колектив, який очолює С.В.Кравчук, - один з найбільших у районі. В управлінні водного господарства трудяться близько 500 кваліфікованих працівників різних професій. Вони напувають дніпровською водою спраглий степ. Наскільки нелегко це зробити може свідчити хоча б такий факт: торік були періоди, коли на поля щодоби подавали по мільйону кубометрів води – пересічній людині такі обсяги навіть уявити складно.
Кажуть, справжній керівник повинен уміти правильно підібрати кадри, щоб колектив став командою однодумців. За твердженням Сергія Васильовича, на виконання даного завдання в нього пішло десять років. Зате сьогодні, він упевнений у кожному своєму спеціалісту, в кожному  трудівнику.
- Випадкових людей у нашому колективі немає, кожен на своєму місці, - розповідає керівник. - Щоб розказати про компетентність, майстерність кожного, хто на це заслуговує, - газети не вистачить. Тож назву тих, хто, без перебільшення, є золотим фондом нашого управління: Ольга Іванівна Арещенко – начальник відділу  водокористування; Оксана Федорівна Усата – провідний інженер відділу енергетики; Микола Григорович Брит – провідний інженер ремонтно-будівельного відділу; Олександр Миколайович Максимчук – начальник цеху з наладки та пуску насосних станцій; Любов Іванівна Дигало – інженер-гідротехнік Громівської дільниці; Олександр Іванович Пархоменко – начальник насосних станцій Сиваської дільниці; Юрій Миколайович Сєров – машиніст насосної станції Чкалівської дільниці.
Роботою в управлінні водного господарства його трудівники дорожать. І не тільки через пристойну заробітну плату. Керівник сам уміє належно цінувати високий професіоналізм, добросовісність, ініціативу й підлеглих цьому вчить.
Роботи з експлуатації та технічного обслуговування меліоративних систем, захисту населених пунктів від підтоплення, забезпечення  раціонального використання водних ресурсів самі по собі непрості, а в нинішніх умовах – і поготів. Наприклад, незважаючи на те, що підприємство має на рахунку солідну суму власних коштів, зароблених за минулорічний поливний сезон, для фінансування цьогорічної  підготовки до поливного сезону воно не змогло «вибити» у казначействі й гривні. Обладнання для заміни на насосних станціях, запчастини, ремонтні матеріали, навіть пальне – все це брали з відстроченням оплати під чесне слово керівника.
- І не страшно брати на себе відповідальність за такі борги? – запитую у керівника. – Державна казна порожня. Ситуація в країні неспокійна, кримський конфлікт може перерости у збройне протистояння.
- А «зірвати» поливний сезон, позбавити сільгосптоваровиробників можливості дощувати посіви, а відтак виростити урожай – хіба не менш страшна перспектива? – ставить зустрічне запитання Сергій Васильович. – Керівник зобов’язаний брати відповідальність на себе. Інакше гріш ціна йому в базарний день.
Брати відповідальність на себе, відстоювати власну точку зору  у владних кабінетах (навіть якщо за це можна поплатитися посадою) для С.В.Кравчука – звична справа. За час його роботи на посаді начальника управління змінилося п’ять голів райдержадміністрацій, два начальника «Облводгоспу». Були серед них і одіозні фігури, які мало що розуміли у сільгоспвиробництві, приймали далеко не однозначні рішення. Сергій Васильович не мовчав. Він одним із перших забив на сполох, коли в районі розпочали розкрадати внутрішньогосподарські трубопроводи. Активно відстоював на районних нарадах і сесіях інтереси сільгосптоваровиробників у питаннях власності меліоративної мережі.
Важлива посада – велика відповідальність, великий обсяг робіт. У поливний сезон раніше 21-22 години Сергій Васильович додому не потрапляє. А мобільний телефон завжди включений і поруч навіть у вихідні, святкові дні та вночі: як ретельно не готуйся до поливу, від позаштатної ситуації не застрахуєшся. Реагувати на неї треба миттєво.
Рідні з розумінням ставляться до його неспокійної роботи. Утім, віддаватися роботі сповна – це сімейна риса родини Кравчиків, упівсили працювати вони просто не вміють. Обидві доньки в школі вчилися відмінно, університети закінчили з червоними дипломам, працюють в банківських установах столиці. Дружина Тамара Іванівна – заступник директора Одрадівської ЗОШ. Більше чверті століття вони ділять навпіл радощі і прикрощі, допомагають, підтримують один одного. У них навіть хобі спільне, люблять відпочити з вудочками біля водойми.
Різними шляхами приходять люди до керівних посад. За тридцять два роки у водному господарстві С.В.Кравчук працював у трьох різних установах і скрізь досягав швидкого кар’єрного росту. За три роки роботи в ПМК-81 «Павлодарводбуду» молодий спеціаліст з майстра виріс до начальника дільниці, за п’ять років роботи в Новгород-Волинському управлінні осушувальних систем – з інженера мехзагону до провідного інженера-гідротехніка, за шість років роботи в Новотроїцькому управлінні зрошувальних систем – з інженера мехзагону до керівника управління. Причому, без жодних протекцій чи «блату».
Ще одна цікава деталь його біографії: двічі звільнявся він з роботи за власним бажанням і обидва рази – за сімейними обставинами. З Казахстану переїхав, бо покохав чудові дівчину, яка й стала його дружиною; з Новгород-Волинська – щоб врятувати маленьких дітей від згубної дії радіації (на той час молода сім’я винаймала житло в межах чорнобильської зони). Облаштовувалися на новому місці фактично з нуля. Будинок придбали в борг, доводили до пуття його власноруч.
Квітами його життєвий шлях доля не осипала. Всього досягав сам – сумлінною працею, компетентністю, ініціативою й відповідальністю. Тому і так цінує те, що має.

Людмила Григор’єва, газета «Трудова слава»
№12 від 21 березня 2014 року